Після вивчення даної теми студенти повинні вміти - Психологія управління як наука

^ Після вивчення даної теми студенти повинні вміти:
визначити види управлінського спілкування;

проаналізувати види міжособистісного спілкування за певними критеріями;

розкрити різні підходи до розуміння компонентів спілкування;

пояснити когнітивно-інформаційний, регулятивно-поведінковий, соціально-перцептивний, афективно-емпатійний елементи управлінського спілкування;

охарактеризувати функції управлінського спілкування.

Ключові поняття: управлінське спілкування, комунікація, інтеракція, соціальна перцепція, емпатія, функції управлінського спілкування.


^ 4.1. СУТНІСТЬ УПРАВЛІНСЬКОГО СПІЛКУВАННЯ,

ЙОГО КОМПОНЕНТИ

Управлінське спілкування — це ділове спілкування між суб'єк­том і об'єктом управління в соціальних організаціях, що відбуваєть­ся за допомогою певних засобів і зумовлене потребами управління їх спільною професійною діяльністю.

Види управлінського спілкування. Залежно від складу суб'єктів спілкування розрізняють такі його типи:

міжособистісне спілкування;

спілкування в системі „індивід-група”;

публічне спілкування тощо.

Детальний аналіз змісту управлінського спілкування керівника і підлеглого вимагає визначення його місця в системі видів міжособистісного спілкування, які визначаються за різними критеріями (табл. 1).

Таблиця 1

Критерії міжособистісного спілкування

Критерій

Види міжособистісного спілкування

Переважний спосіб спілкування

Вербальне, невербальне, комбіноване

Предмет спілкування

Вільне, ділове (діяльнісне), ігрове, ритуальне

За видом діяльності

Управлінське, педагогічне, спілкування лікаря і пацієнта

Взаємний статус партнерів

Співвіднесене, співпідпорядковане

Спрямованість

Особистісно орієнтоване, соціально орієнтоване, професійно орієнтоване

Ступінь бажаності ефекту

Необхідний, бажаний, нейтральний, небажаний

Наявність опосередкованості

Безпосереднє, опосередковане (технічні засоби передачі усної мови та ін.)

Функціональне значення

Наказ, бесіда, переговори, звіт, нарада тощо


Проаналізуємо більш докладно ці види міжособистісного спілку­вання.

^ 1. За переважанням тих або інших способів спілкування може бути мовним (вербальним), немовним (невербальним) і комбінованим. Виходячи з цього критерію міжособистісне управлінське спілкуван­ня є комбінованим; хоча співвідношення мовних і немовних засобів у різних ситуаціях може змінюватися.

^ 2. За предметом (змістом) спілкування, тобто будь-яким об'єктом чи явищем фізичного або духовного світу. Залежно від предме­та можна виділити такі види людського спілкування:

а) вільне, предметом якого є саме спілкування; у його процесі людина задовольняє одну з основних потреб (прикладом може бути інтимне спілкування закоханих або друзів);

б) ділове, предмет якого знаходиться поза спілкуванням (його можна розглядати, з одного боку, як структурний елемент будь-якої спільної діяльності людей, а з іншого — як самостійний);

в) ігрове спілкування, що характеризує такий універсальний вид діяльності людини, як гра;

г) ритуальне спілкування, змістом якого є виконання соціально значущих ритуалів (поздоровлення, висловлення співчуття тощо); воно значною мірою визначається правилами і нормами етикету.

Слід зазначити, що виділені види спілкування не мають чітких меж і часто спостерігаються їх синтетичні види. Наприклад, коли цікав­ляться благополуччям дітей, дружини лише тому, що так прийнято. Сімейне спілкування подружжя є досить своєрідним поєднанням вільного, ділового та ігрового видів спілкування, яке іноді назива­ють побутовим. Разом із цим виділення таких видів дозволяє вивчати специфіку спілкування виходячи із його змісту.

^ 3.3а видом діяльності найбільш поширеним із названих вище видів є ділове спілкування, у рамках якого за різни­ми ознаками виділяють такі різновиди: професійний, загальнонауковий, соціально-політичний тощо. Найбільш продуктивні різно­види ділового спілкування відповідно до виду діяльності, для якого вони характерні, педагогічне та управ­лінське.

^ 4. За статусом учасників спілкування може бути:

а) співвіднесеним, тобто спілкування рівних за статусом осіб;

б) співпідпорядкованим - один із партнерів підлеглий іншому; відповідно управлінське спілкування завжди співпідлегле, зважаючи на посадовий статус його учасників.

5. За спрямованістю та орієнтацією виділяють два види спілкування:

особистісно орієнтоване, коли звернення адресоване конкретному партнеру або партнерам;

соціально орієнтоване, коли звернення адресоване групі, колек­тиву, певній спільноті людей як цілісності; у нашому випадку спілкування керівника і підлеглого є особистісно орієнтованим.

6. За ступенем бажаності ефекту:

необхідне спілкування, без якого спільна діяльність стає практично неможливою; саме таким є управлінське спілкування;

бажане спілкування, яке сприяє успішному виконанню завдань спільної діяльності;

нейтральне — не перешкоджає, але й не сприяє виконанню завдань спільної діяльності;

небажане спілкування — міжособистісні контакти, які усклад­нюють досягнення мети спільної діяльності.

7. За наявністю опосередкованості — безпосереднє та опосередковане:

спілкування, опосередковане технічними засобами (телефон тощо);

документальне спілкування, тобто опосередковане матеріальними носіями інформації, зафіксоване за допомогою письмових знаків;

спілкування, опосередковане технічними засобами передачі письмового тексту (телефакс, Інтернет).

8.За функціональним призначенням слід виділити такі види, за допомогою яких розв’язуються ті чи інші задачі в управлінському спілкуванні:

наказ - управлінське рішення до виконавця;

бесіда — для психологічного впливу на підлеглого та одержан­ня додаткової інформації про різні елементи оперативної обстановки;

нарада, яку проводять із метою одержання додаткової інформації для прийняття управлінського рішення, обговорення його різних варіантів;

звіт, у процесі якого здійснюється контроль за виконанням управлінського рішення;

переговори, під час яких розв’язуються задачі щодо прийняття спільного рішення різними суб'єктами управління.

Структура спілкування, на думку Г.М.Андреєвої, яка є провідним фахівцем соціальної психології, складається із комунікативної, інтерактивної та перцептивної сторін.

У психологічній науці мають місце й інші підходи до розу­міння структури або компонентів спілкування. Одні дослідники виділяють когнітивний (пізнавальний), афективний (емоційний) та поведінковий компоненти (Я.Л.Коломинський, М.М.Обозов); другі — гностичний, афективний і праксичний компоненти (О.О.Бодальов); треті — інформаційно-комунікативний, регуляційно-комунікативний та афективно-комунікативний компоненти (Б.Ф.Ломов); четверті — когнітивно-інформаційний, регулятивно-поведінковий, афективно-емпатійний та соціально-перцептивний компоненти (А.О.Реан).

Для виробничої сфери діяльності найбільш доцільною є остання класифікація — чотириелементна модель процесу спілкування А.О.Реана, у якій проблема спілкування розглядається більш дифе­ренційовано та практично розкриває особливе значення і цінність спілкування між керівником та працівниками. У цій класифікації, по-перше, особливо підкреслюється самостійність категорії „спілку­вання” щодо психологічного поняття „діяльність”; по-друге, спілку­вання виступає як самомотивований процес; по-третє, актуалізуєть­ся суб'єкт-суб'єктний характер управлінського спілкування.

Такий підхід також співзвучний із основними ідеями гуманістич­ної психології (А.Маслоу), у якій афілятивні потреби особистості (потреба у спілкуванні) належать до її основних потреб. За словами вченого, спілку­вання являє собою для людини самостійну цінність, яка не обмеже­на спільною діяльністю. Фрустрація потреби в спілкуванні, блоку­вання чи обмеження її реалізації призводить до тяжких стресових ситуацій.

Отже, когнітивно-інформаційний компонент пов'язаний із проце­сом прийому та передачі інформації, який здійснюється за допомогою знакових (у тому числі вербальних) засобів. Регулятивно-поведінковий ком­понент характеризує особливості поведінки суб'єктів, взаємну регуляцію їх дій. Афективно-емпатійний компонент описує спілкування як процес обміну та регуляції на емоційному рівні. Соціально-перцептивний компонент пов'язаний із процесами взаємного сприйняття, розуміння і пізнання в ході спілкування суб’єктів.

^ Когнітивно-інформаційний компонент управлінського спілкування

Поняття „спілкування”, „комунікація”, „обмін інформацією” часто вживаються як тотожні. Це зумовлено не тільки їх спільною семантичною основою, багатозначністю як у науковому, так і в буденному розумінні, а й тими функціями, які вони виконують у життєдіяльності особистості, соціальної групи, суспільства.

Існує близько ста різних визначень кому­нікації. Проте на сьогодні визначення, яке задовольнило б усіх, немає. Наприклад, комунікацію розуміють як процес взаємопов'язаних еле­ментів, які працюють разом, аби досягти необхідного результату або мети (Л.Баркер); як загальний передбачуваний, постійний і завжди наявний процес розподілу значень і допомоги символічній взаємодії (Дж.Майєрс і М.Майєрс); як вид поведінки, пов’язаної з набором комунікативних інтенцій (Дж.Олвуд); як процес приско­рення обміну інформацією (Г.Г.Почепцов).

Взагалі процес обміну інформацією під час міжособистісної управлінської взаємодії має характерні суттєві особливості.

По-перше, управлінське спілкування не можна розглядати тільки як передачу інформації якоюсь системою, оскільки на відміну від простого „руху інформації” між двома пристроями ідеться про взаємини двох рівноправних суб'єктів — керівника і працівника: взаємне інформування у виробничому процесі передбачає чітку організацію та налагоджування спільної діяльності.

По-друге, характер обміну інформацією між ними визначається конкретними нормативними документами і тим, що за допомогою чіткої системи знаків вони безпосередньо впливають один на одного, передають професійні знання, інструкції, настанови тощо.

По-третє, комунікативний вплив як результат обміну інформа­цією можливий лише тоді, коли керівник (комунікатор) і працівник (реципієнт) володіють єдиною або подібними системами кодування і декодування знаків. Це явище в соціальній психології має назву тезаурус - єдина система значень, прийнята всіма членами групи, учасниками конкретного комуніка­тивного процесу. Але іноді, навіть знаючи значення тих са­мих слів, люди по-різному їх розуміють. Причиною цього мо­жуть бути соціальні, політичні, вікові та інші особливості, так звані бар'єри спілкування (відповідно існує можливість виникнення ко­мунікативних бар'єрів у процесі управлінського спілкування).

По-четверте, міжособистісна взаємодія між керівником і праців­никами має свою специфіку і обов'язково характеризується професіо­нальним, особистісним та іншими ефектами, а також виконує конкретні функції (стимулюючу, реагуючу, контролюючу, організуючу тощо).

^ За характером впливу інформація, що йде від керівника, може бути спонукальною (наказ, прохання, інструкція, порада, розраховані на стимулювання певних дій працівників) та констатуючою.

Залежно від спрямованості інформації виділяють аксіальну (розраховану на ок­ремого отримувача) та ретиальну (адресатами є багато реципієнтів, розосереджених у просторі) комунікацію. Для вивчення ефекту впливу інформації виокремлюють елемен­ти комунікативного процесу. Наприклад, Г.Ласуел у структурі ко­мунікативного процесу зазначає п'ять таких елементів:

хто передає інформацію (комунікатор, передавач інформації);

що передається (повідомлення або конкретніше — текст);

як (за допомогою якого каналу);

кому (аудиторія, реципієнт);

яким результатом (ефект впливу).

Засоби комунікації. Передача інформації відбувається за допо­могою засобів спілкування - знакових систем. Існує кілька систем, які застосовуються в кому­нікативному процесі й відповідно до яких можна класифікувати засоби комунікації на вербальні та невербальні.

За приблизними даними 70% свого часу людина витрачає на комунікацію. А професійна діяльність у зв’язку із її спе­цифікою передбачає обов'язковий обмін великим обсягом фахової, управлінської та іншої інформації в процесі міжособистісної взаємодії між керівниками та працівниками. Це відбувається за допомогою вербальних і невербальних засобів комунікації, які тісно пов'язані між собою і доповнюють один одного.

^ Регулятивно-поведінковий компонент управлінського спілкування

Вивчення цілей і специфіки спілкування у виробничому процесі передбачає виокремлення в його структурі універсальної властивості, яка зумовлює всі форми його вияву. Такою властивістю для управ­лінського спілкування є взаємодія, для забезпечення ефективності якої необхідно її регулювати, тобто визначити права та обов'язки, етичні правила та технологію чи алгоритм поведінки її суб'єктів (військовий, лікарський, педагогічний етикет).

Таким чином, взаємодія у виробничому процесі (інтеракція) — це важливий аспект управлінського спілкування, який проявляється в різноманітних формах зв'язку між керівниками та працівниками в процесі організації між ними взаємних дій та операцій, спрямованих на реалізацію цілей професійної діяльності та забезпечення її ефек­тивності.

До структури виробничої взаємодії належать:

суб'єкти взаємодії — керівник і працівники;

взаємний зв'язок між ними;

взаємний вплив один на одного;

взаємні зміни суб'єктів управлінського спілкування.

Виробнича взаємодія — це контакт, елементами якого є:

фізичний контакт;

спільне пересування в просторі;

спільна групова або масова дії та операції;

духовний вербальний та невербальний контакт;

інформаційний вербальний та невербальний контакт;

Виробничу взаємодію як процес характеризують:

− сукупна узгоджена діяльність, а в ідеалі — кооперація і співро­бітництво;

− інформаційний та емоційно-почуттєвий, чи духовний зв'язок;

− взаємовплив;

− взаєморозуміння.

^ Різновиди взаємодії у виробничому процесі:

− міжособистісні (між керівником і працівником);

− особистісно-групові (між керівником і колективом);

− особистісно-масові (у масштабі установи між керівником та всіма працівниками);

− міжгрупові (між колективом керівників і трудовим колективом);

− масово-групові планетарні, або глобально-масові (між керівниками органів влади та місцевим населенням або між міністром та працівниками міністерства).

Традиційно в соціальній психології всі різновиди взаємодії розподі­ляють на такі типи:

^ 1 )за направленістю на результат:

кооперація (сприяє організації спільної діяльності, забезпечує її інтеграцію, узгодженість, ефективність, основними показниками якої є згода, пристосування, співробітництво тощо);

конкуренція (конфлікт, опозиція, тобто дії, що призводять до неузгодженості спільної діяльності, зниження її ефектив­ності);

2 )намірами та діями учасників:

додаткові (партнери адекватно сприймають позиції один одного);

ті, що перетинаються (така взаємодія, у процесі якої партнер, з одного боку, демонструє неадекватність розуміння позиції і дій іншого учасника, а з другого — яскраво проявляє свої власні наміри та дії);

приховані (така взаємодія враховує водночас два рівні: явний, що виражається мовно, і прихований, що передбачається).

^ Соціально-перцептивний компонент управлінського спілкування

Вирішальною складовою частиною управлінського спілкування є процес сприйняття керівником працівника і навпаки, який позначають по­няттям „соціальна перцепція”, яке запропонував Дж.Брунер. Воно згодом набуло значення сприйняття так званих соціальних об'єктів, до яких належать індивіди, особистості, групи та інші ширші соціальні спільноти.

Процес розуміння керівником працівника — складне соціально-психологічне явище, у якому виділяють два рівні. На першому відбувається усвідомлення цілей, мотивів, порад цього пра­цівника, а другий рівень характеризується здатністю їх сприймати як власні. Це відбувається за допомогою таких механізмів взаєморозуміння, як ідентифікація, емпатія, рефлексія, „каузальна атрибуція” та де­центрація.

^ Афективно-емпатійний компонент управлінського спілкування

Емпатія — це особливий спосіб розуміння іншої людини, коли домінує не раціональне, а емоційне сприйняття її внутрішнь­ого світу. Емоційна природа емпатії і проявляється в тому, що ситуація іншої людини, партнера по спілкуванню не стільки „про­думується», скільки „відчувається” співрозвмовником. Найтиповішими формами емпатії є: співпереживання і співчуття.

Як і під час обміну інформацією сприйняття і розуміння іншої людини може відбуватися як на рівні значення, так і на рівні смис­лу. Інакше кажучи, людину можна сприймати, не тільки за її зовнішністю, поведінкою, діями, а й за внутрішніми рисами, особистісними характеристиками — мотивами, смислом та цілями діяльності. Російський психолог А.У.Хараш дуже влучно називає це об'єктним і суб'єктним сприйняттям.

^ Об'єктне сприйняття — це сприйняття безпосе­реднє, але за умов не реальної спільної діяльності, а звичайної присут­ності іншої людини. У цій ситуації міжособистісне сприйняття відбувається на рівні зовнішніх ознак.

На відміну від цього суб'єктне сприйняття опосередковане спільною діяльністю, коли її предмет для кожного з парт­нерів має особистісний і професійний смисл.

Таким чином, аналіз основних компонентів управлінського спілкуван­ня свідчить, що, по-перше, воно є складним соціально-психологічним явищем, і здійснюється за допомогою як вербальних, так і невербальних засобів комунікації; по-друге, його ефективність зале­жить від оптимального врахування керівником багатьох об'єктивних і суб'єктивних обставин у фаховій діяльності; по-третє, керівник має цілеспрямовано формувати в собі культуру управлінського спілку­вання; по-четверте, творче поєднання в стилі діяльності конкретного керівника чотирьох елементів управлінського спілкування становить надійну передумову його ефективної діяльності.


^ 4.2. ФУНКЦІЇ УПРАВЛІНСЬКОГО СПІЛКУВАННЯ

Управління діяльністю персоналу доцільно розглядати на двох рівнях: інтегральному і локальному (В.А.Семиченко).

На інтегральному рівні управлінське спілкування забезпечує життєдіяльність підприємства в цілому і виконує такі функції:

1.Регулятивну, що дозволяє організовувати спільні дії, планувати, з'ясовувати, координувати, оптимізувати взаємодію різних об'єктів управління.

^ 2.Соціального контролю. Способи виконання завдань, принципи й форми професійної діяльності мають нормативний характер, їх регламентація у розпорядженнях, вказівках, групових і соціальних нормах забезпечує цілісність і організованість підприємства, координацію та узгодженість дій виконавців.

3.Соціалізації. Починаючи працювати в колективі, молоді спеціалісти не лише засвоюють комунікативну культуру, а й вчаться розуміти партнерів, швидко орієнтуватися в ситуації спілкування і взаємодії, слухати й говорити, що важливо як у плані міжособистісної адаптації, так і для здійснення безпосередньої професійної діяльності. Важливе значення при цьому має вміння діяти в інтересах трудового колективу, доброзичливе, зацікавлене й терпляче ставлення до співробітників.

4.Соціально-педагогічну. У процесі спілкування вдосконалюється професійна компетентність, відбувається виховання і розвиток особистості працівника, передається практичний досвід.

У результаті систематичних контактів у ході спільної діяльності учасники спілкування набувають різноманітних знань про самих себе, про партнерів, про способи найраціональнішого виконання поставлених перед ними завдань. А також засвоюють необхідні професійні практичні навички.

На локальному рівні розглядаються функції, що реалізовуються в процесі конкретної взаємодії та забезпечують досягнення певних цілей в акті спілкування:

Контактна, яка передбачає встановлення контакту як стану спільної готовності керівника і підлеглого до прийому й передачі повідомлення та підтримки взаємозв'язку у формі взаємоорієнтації.

Інформаційна забезпечує обмін повідомленнями, тобто прийом і пе­редачу будь-яких відомостей у відповідь на запит. В управлінні це перш за все донесення управлінського рішення до виконавця (наказу, доручення, завдання), одержання інформації про хід і результати виконання завдання, а також обмін думками, планами тощо.

3. Спонукальна, у ході реалізації якої здійснюється стимуляція активності об'єкта управління, спрямування його на виконання тих або інших дій.

Координаційна, мета якої — взаємна орієнтація і з'ясування способів дій людей у ході організації та здійснення спільної діяльності.

Розуміння — адекватне сприйняття і оцінювання смислу по­відомлення, розуміння партнерами по спілкуванню намірів, настанов, переживань, станів один одного.

Амотивна — збудження в партнері необхідних емоційних переживань (обмін емоціями), а також змін за допомогою партнера переживань і станів ініціатора спілкування.

Установлення стосунків — усвідомлення і фіксація люди­ною свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків, у яких вона функціонує.

Впливу — зміни стану, поведінки, особистісних смислових утворень партнера, у тому числі його намірів, настанов, думок, рішень, уявлень, потреб, дій, активності тощо.

Знання інтегральних функцій спілкування в управлінській діяль­ності дає можливість виявити причини відхилень і порушень цього процесу, недосконалість структури управління. Орієнтація в локаль­них функціях спілкування в ситуаціях безпосередньої взаємодії керів­ника та підлеглого допомагає виявити причини труднощів, які вини­кають у ході виконання конкретного завдання.

^ Контрольні запитання та завдання
У чому полягає сутність поняття “управлінське спілкування” та які його основні види?

Визначте критерії та види міжособистісного спілкування.

Які ви знаєте підходи щодо структури спілкування?

Яка класифікація компонентів спілкування найбільш диференційовано та практично розкриває особливе значення і цінність спілкування між керівником та працівниками?

Назвіть суттєві ознаки процесу обміну інформацією в ході міжособистісної управлінської взаємодії.

Охарактеризуйте модель комунікативного процесу за Г.Ласуелом.

У чому полягає сутність регулятивно-поведінкового компонента управлінського спілкування?

Укажіть особливості соціально-перцептивного та афективно-емпатійного компонентів управлінського спілкування.

Розкрийте функції управлінського спілкування на інтегральному рівні.

У чому полягає сутність та особливості функцій управлінського спілкування на локальному рівні?

Список рекомендованої літератури

Албастова, Л.Н. Технологии эффективного менеджмента [Текст] : учеб.- практ. пособие / Л.Н.Албастова. − М.: Приор, 1998. - 288 с.

Андреева, Г.М. Социальная психология [Текст] / Г.М.Андреева.− М.: Изд-во МГУ, 1980. - 416 с.

Костриця, Н.М. Методика навчання студентів спілкування в управлінській діяльності [Текст] / Н.М.Костриця, В.І.Свистун, В.В.Ягупов. – К.: Центр навч. л-ри, 2006.- 272 с.

Почепцов, Г.Г. Теорія комунікацій [Текст] / Г.Г.Почепцов. − К.: Вид. центр „Київ. ун-т”, 1999. - 212 с.

Радевич-Винницький, Я. Етикет і культура спілкування [Текст] / Я.Радевич-Винницький. – Л.: Сполом, 2001. - 224 с.

Реан, А.А.Социальная педагогическая психоло­гия [Текст] / А.А.Реан, Я.Л.Коломинский. − С.Пб.: Питер Ком, 1999. - 416 с.

Савчин, Т. Мова і ділове спілкування: норми, етикет, діловодство [Текст] / Т.Савчин. –Т.: Вид-во ТДПУ, 2002. - 264 с.

Урбанович, А.А. Психология управлення [Текст] / А.А.Урбанович. − Мн.: Харвест, 2006. - 640 с.

Щекин, Г.В. Практическая психология менеджмента: Как делать карьеру. Как строить организацию [Текст] / Г.В.Щекин. − К.: Украина, 1994. - 399 с.

Тема 5. КЕРІВНИЦТВО І ЛІДЕРСТВО

8169011747758132.html
8169090858379680.html
8169208187753944.html
8169279881483065.html
8169359463635315.html